Павло Мовчан

На ліве плече обернувся —
замети холонуть,
на праве — купають лоша у чотири долоні,
і річка тече через око глибокетуди, де не мірявся простір на кроки.

1
Не торопко і не тягуче прокручується середа,і спрага не така пекуча, не п’ється навхильці
Мов перейнявся іншим часом, і спрагу іншу перейняв,і пристрасті лихі пригасли, у поле відпустив
З височини свойого тіла побачив ближчу далеч...

І поле перейшов,
переступив зелину,
у рукаві приніс
довірливу хмаринуі видихнув з грудей

Чом у вікно на льоту заглядаєте?
Чи ж до вечері нічого не маєте?
В мене пушинка — дрібненька зернинка,
що залетіла на ніч для спочинку…В кухлі вода голубіє, як пташка,—

Дерево пам'яті в тридцять кілечок,
чи ж пам'ятаєш дзенькіт вуздечок?
Кінь норовистий пробував кору,
вкритий лускою — листям прозорим.Наче линовище, тінь, трачена пилом,

1
Перший
Утративши непевну вись,принижений вітрами,погаслий жайвір падав вниз,провалювавсь над нами
Зіщулившись, вода німайого не відбивала,бо слухала, як йде зимаі брязкає металом

1
Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає
Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та
Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями

1
Мене зганьбили — серце аж пече,і гостролезе слово під плечеввігналось — під лопатку по колодку,і ближче підступились до очейбетонний стовп і тінь його
І сажею чорнів навколо сніг,і рубцювались порізи дорігне на снігу, а ніби на зіницях...

1
По дорозі до Петропавловської
Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління
О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...

1
Цей янгол протятийз крижиною в боцісвій біль вимивав золотому потоці,і шпиль, що завершував царське стремління,поглиблював янгольську муку й боління
О місто в намисті містків і бруківки,золочене скрізь по хрестах та верхівках,а сподом ...

1
По дорозі до Петропавловської
Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління
О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...

1
Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає
Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та
Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями